Від 1525 року перебувало у власності родини Султанів. У 1545 році село дало до Овруча 6 служб та 4 каді меду, у 1581 році Султан заплатив податок із шести селищ та двох «загродників», по 6 грошів. В 1607 році тут випалювали попіл. У 1618 році село ще належало Султанам, згодом перейшло до Немиричів. Немиричі володіли селом ще у 1771 році — тоді Тадеуш Немирич надав ерекцію для церкви.
Станом на 1885 рік — колишнє державне село Жубровицької волості Овруцького повіту Волинської губернії, на річці Жерев. В селі була православна церква, водяний млин.
В кінці 19 століття — Білокуровичі (пол. Białokurowicze), село Жубровицької волості Овруцького повіту, біля витоку річки Жерев, за 69 верст від Овруча. Найближча поштова станція розміщувалася в Іскорості, за 60 верст. В селі були дерев’яна церква та каплиця, до православної парафії належали села Великий Дивлин, Малий Дивлин та навколишні менші поселення.
З 1905 року — волосний центр Білокуровицької волості, що раніше називалася Жубровицькою. У 1906 році — Білокуровичі (рос. Белокуровичи), село Білокуровицької волості (4-го стану) Овруцького повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру, м. Овруч, становила 75 верст. Найближче поштово-телеграфне відділення розташовувалося в містечку Іскорость.
У 1923 році увійшло до складу новоствореної Білокоровицької сільської ради, котра, від 7 березня 1923 року, стала частиною новоутвореного Олевського району Коростенської округи; адміністративний центр сільської ради[10]. Розміщувалося за 32 версти від районного центру, міст. Олевськ.
Протягом 1927—1931 років у селі діяв Білокоровицький лісовий технікум, створений як Білокоровицька однорічна лісова школа. Заняття розпочались 1 жовтня 1927 року, до 1 вересня 1929 року побудували двоповерхове навчальне приміщення школи. 8 травня 1930 року відбувся перший випуск — 27 випускників отримали кваліфікацію технік лісового господарства. У 1929—30 роках на базі школи утворили Ліспромгоспуч, котрий, у травні 1931 року, перетворено в Білокоровицький лісовий технікум. У жовтні 1931 року, в зв’язку з інтенсивним будівництвом оборонної «лінії Сталіна», технікум переведено до Малинського району, на хутір Гамарня, з перетворенням на Малинський лісотехнічний коледж.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 15 жителів села.
На фронтах Другої світової війни воювали 305 мешканців села, з них 193 загинули, 161 нагороджено орденами та медалями. На їх честь споруджено два пам’ятники на братських могилах.
В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, в користуванні якого перебувало 6,6 тисяч га угідь, в тому числі 2 тисячі ріллі, працювали допоміжні підприємства — пилорама, млин, добування торфу. Колгосп спеціалізувався на вирощуванні зернових культур, льону та картоплі, мав розвинуте м’ясо-молочне виробництво. Діяли середня школа, дві бібліотеки, дві лікарні, пологовий будинок та аптека.
25 липня 2016 року увійшло до складу Білокоровицької сільської територіальної громади Олевського району Житомирської області, адміністративний центр громади. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Коростенського району Житомирської області
